5 буття людини як життєвий світ особистості і суспільства

5 буття людини як життєвий світ особистості і суспільства

Буття людини характеризується рядом особливостей. Людина - частина природи і, як усе живе, підпорядковується її законам: проходить етапи виникнення, розвитку і загибелі, вимагаючись тим самим у діалектику буття і небуття. Людське тіло, як і всі речі природи, підпадає дії закону збереження речовини і енергії.  Буття соціального суспільства є частина матеріального світу, що відособилася від природи, форма життєдіяльності людей, що історично розвивається. Буття соціального - результат сумісної діяльності великих груп людей на основі спільних інтересів і договору. Джерело розвитку буття суспільного складається з векторів різних сил: природних, власне соціальних і духовних.

Суспільне буття визначає свідомість людини. Суспільство детермінує властивості особистості. “Філософія життя” (Ніцше, Бергсон) на перший план висуває волю, інтуїцію. Свідомості часто протиставляється несвідоме. Фрейд підносить несвідоме над свідомістю. Джерела релігії, культури, усього людського він бачить у несвідомому.  Свобода вибору свого життєвого світу - фундаментальна риса людського буття. При розгляді третього питання “Сенс життя як функція людського буття” необхідно пам'ятати, що при аналізі буття людини не можна залишити без уваги питання про сенс людського існування. Сенс життя являє собою осмислення людиною свого призначення, “самовиправдання” своєї життєдіяльності.

Поняття людської долі в контексті життєвого світу особистості. Микола Махній.  Це точка поєднання людини і долі, в якій проникливість долі в людину є окремий випадок проникливості світу в неї.  Життєтворчість розглядається як процес упорядкування подій життя особистості, процес її самовдосконалення [7, 9]. Характерними для життєтворчості рисами є осмислення людиною свого призначення; розробка життєвої концепції і життєвого кредо; свідомий вибір життєвих цілей і оформлення їх у життєву програму, життєвий план; наявність необхідних умов для самореалізації сутнісних сил; рівень соціальної і психологічної зрілості; відповідальне ставлення до свого життя і до самого себе.

Особистість — віддзеркалення соціальної природи людини, розгляду її як індивідуальності та суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності; соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до певних суспільних, культурних, історичних відносин.Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис

Завдяки цьому цінності формували особливий світ духовного буття, що підносив людину над реальним. З розвитком суспільства і його структуруванням, поглибленням духовності людини, ускладнювалось і ціннісне світосприйняття, охоплюючи все нові потреби. Цінності допомагали людині будувати соціальне привабливий світ можливої дійсності, підносячи їх над буденністю.  В них відображається вибіркове, суб'єктивне ставлення особистості до об'єктивних умов її життя. Найважливішою функцією цих орієнтацій є функція регулятора зовнішньої поведінки індивіда.  Благо виступало вищим життєвим орієнтиром людини, узагальнювало в собі і вищу мету її існування, і спосіб життя.

Типологія сучасного суспільства. Суспільство і особистість. Вплив розвитку цивілізації на суспільство.  Основними питаннями суспільного буття людей є такі питання: - у чому полягає основа суспільного життя? - як виникло суспільство і як воно існує? - за яких умов суспільство зберігає свою цілісність?  - біологічна неповноцінність людини: фізична, психологічна слабкість людей як біологічних істот зробила їх «неконкурентноспроможними» в природному середовищі, а інстинкти виживання і самозбереження штовхнули їх до об'єднання зусиль; - природний поділ людських істот на активну частину, з сильним потягом до влади і панування, і таких, що схильні підкорятися

Особистість - це найвищий ступінь духовного розвитку людини, що являє собою стійку сукупність соціально вагомих якостей, які характеризують індивіда як унікальну суб'єктивність, здатну освоювати і змінювати світ. Інакше кажучи, кожна особистість - людина, але не кожна людина є особистістю.  Суспільний спосіб життя людини, існування суспільних потреб зумовили і ціннісний тип світосприйняття. Народившись ще в первісному суспільстві, потреби людини охоплювали основні сфери побуту — праця, ритуальні танці, навчання, звичаї поховання, дарування, гостинність, заборона кровозмішування, жарти, релігійні і магічні дійства тощо складали основу перших ціннісних комплексів.

Короленка Кафедра філософії Опорний конспект лекції з курсу ФІЛОСОФІЯ на тему: ФІЛОСОФІЯ ЇЇ ПРОБЛЕМИ ТА РОЛЬ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА для студентів ІІ курсів усіх факультетів Полтава2009 ТЕМА: ФІЛОСОФІЯ ЇЇ ПРОБЛЕМИ ТА РОЛЬ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА ПЛАН 1. Філософія як любов до мудрості 2. Філософія як форма суспільної свідомості 4. Міф релігія філософія як етапи сходження людської самосвідомості 1

Суспільне життя — це реальний життєвий процес людини (особи, соціальної групи, класу, суспільства), що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяльності як способу свідомого перетворення дійсності.  Суспільство — це реальний процес життєдіяльності людей, що має історичний характер, існує об'єктивно, тобто незалежно під свідомості та волі людей, хоч вони як носії свідомості й волі є головними дійовими особами суспільно-історичного процесу.  5. Цінності людського буття. Філософська проблема сенсу життя і щастя людини.

Якщо зникне людина, зникне і світ як світ буття людини, але це не означає, що зникне природа і зміни, які відбулися у ній за допомогою людини. Природа втратить свою якісну визначеність як світ людського буття. Зміст і кордони світу не є чимось незмінним.  Крім того, до змісту людського світу належить її духовне життя, продукти духовної життєдіяльності. Таким чином, світ — це визначене буття, універсальна предметність, в якій людина самовизначається як суб'єкт діяльності, котрий створює власний світ — світ людського буття. Категорія "світ" разом з іншими категоріями філософії утворює смислове ядро світогляду в усіх його історичних типах. Вона увібрала в себе уявлення про граничні для людини основи сущого.

Особистість – індивідуальна людина як суб'єкт суспільного життя, спілкування й діяльності, а також своїх власних сил, здатностей, потреб, інтересів, устремлінь і т. д. Людина стає особистістю лише тоді, коли вона як би «всмоктує» у середину себе велике різноманіття соціальних зв'язків і відносин. Але ж це можливо тільки у суспільстві.  Поза суспільством і його культурою особистість сформуватися не може. Людина стає особистістю: - коли в неї зосереджуються певні суспільні відносини  Особистість – продукт біологічного й соціального розвитку людини. Матеріальним носієм особистісного початку є тіло. Але особистість за своїми властивостями перевищує тіло.

4. Структура буття людини та проблема її сутності. 5. Сенс людського буття, проблема життя, смерті та безсмертя. 6. Проблема особистості в історії філософії. 7. Феномен людської особистості та проблема її онтологічного статусу. Контрольні запитання для самоперевірки.  5. Що таке життєва позиція особистості? 6. Як людина взаємодіє з суспільством з приводу свободи? 7. Що таке фаталізм, волюнтаризм, песимізм? 8. Як співвідносяться поняття «цінність» і «культура».  6. Криза особистості в сучасному світі і шляхи її подолання. 7. Труд і творчість як способи самореалізації особистості. 8. Проблема всебічно розвинутої гармонійної особистості і її вирішення в філософії. Рекомендована основна література

Людина і світ. 11 клас. РОЗРОБКИ УРОКІВ. Розділ І. ФЕНОМЕН ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ. Урок 4. Сутність людини та сенс людського життя. Мета: з’ясувати сутність людини у різних вимірах; розкрити поняття про сенс людського життя; розвивати вміння самостійно мислити; виховувати активну життєву позицію. Тип уроку: комбінований. Форма уроку: лекція з опорою на структурно-логічні схеми.  Мета життя виступає провідним орієнтиром життєвої діяльності, пов’язуючи останню з ідеалом особистості. І саме у цій своїй якості мета життя близька до поняття «сенс життя», але не тотожна йому. Визначення мети життя — один зі способів усвідомлення його сенсу. Злиття ідеалу і мети надають життю людини сенс.