в довженковій хаті колиска в який колисала його мати ще над

в довженковій хаті колиска в який колисала його мати ще над

Довженкові ніколи не зраджувала мужність, про свої хвороби він не любив говорити, і коли в останні роки приїздив на Україну, то тільки по смутку в його очах, по несподіваній задумі, яка напливала на нього раз у раз, можна було догадатись про ту вечірню тривогу, яку він уже носив у собі. Якось приїхав до Києва у дні золотої осені, в неділю були ми за містом, десь у тих місцях, де згодом виросте селище Конча-Озерна.  Досі є на Чернігівщині, висить на мотузяних вервечках в простій селянській хаті та саморобна, потемніла від часу колиска, що виколисала Довженка.

Колись колиски підвішували до сволока. Ще й тепер у хатах можна побачити скоблики, до яких їх підвішували. 3–й учень. А ще в народі існував звичай: колиску, що вже вийшла з ужитку, ніколи не викидали. Її берегли доти, доки жили люди в хаті. 4–й учень. Біля колиски, плетеної з лози чи різьбленої з дерева, творилася найбільша таїна людського буття — переливання в душу дитини найщиріших материнських почуттів: Ой щоб спало, щастя знало, Ой щоб росло, не боліло  Був у матері єдиний син — добрий, ненаглядний. Душі в ньому мати не чула. По краплинці збирала росу для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочки. Виріс син ставний, гарний.

Пригадується Довженкові, який гарний та веселий був у них город. Усе цвіте, буяє. Влітку город так переповнювався рослинами, що вони не вміщалися в ньому, лізли одна на одну, перепліталися, дерлися на хлів, стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з огорожі прямо на вулицю.  Хлопець спочатку жахався цієї картини, а потім звик. Він думав: «В нашій сім’ї майже всі були грішні: достатки невеликі, серця гарячі, роботи і всякого неустройства тьма-тьмуща, а тут ще фамільна приверженість до гострого слова, тому хоч і думали інколи про рай, все-таки більше сподівалися пекла внизу картини. Тут уже всі мали свої місця. Батькові чорти наливали в рот гарячу смолу, щоб не пив горілки і не бив матері.

Колотнеча в Кайдашевій хаті не переставала. Кайдашиха не говорила з Мотрею по три дні, хоч Мотря вже не сміла варити собі обід окремо. Стара Кайдашиха дуже любила свого унука, колихала його, цілувала, пестила. Мотря не давала їй дитини й одганяла її од колиски. — Тільки вночі, тоді як Мотря спала міцним сном, Кайдашиха вставала до дитини, забавляла, як вона плакала, та годувала її молоком. Кайдаш побачив, що справді треба одрізнити дітей. Він боявся Карпа. Карпо, побивши батька, забув про те і нітрішки не жалкував, неначе він побив якого-небудь парубка в шинку. В Кайдаша в повітці лежало чимал

Будемо разом немовля колисати, сон-дрімоту до хати закликати та колискові пісні співати? Тож, давайте по черзі обіймемо та зігріємо наше дитя. Народилася дитина – Усім радість превелика!  Перш ніж покласти в колиску немовля, туди клали ляльку-мотанку, яку робила мати в очікуванні дитини. Так лялька ставала захисницею дитини, символом зв’язку з усім родом і повинна була захищати людину, де б вона не знаходилася. Ляльки-мотанки дуже різні.

Йдеш, бувало, селом – хати, неначе в коралах, червоніють густими намистинками. В народній медицині, очевидно, не було помічніших ліків од застуди, ніж калиновий чай. Калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали гільце молодої. Побачу цю ніжну, тремтливу дівчину-красуню, і наринають світлі спомини дитинства Якось пішли ми з мамою на урочище, щоб запасти на зиму калинових кетягів.  Кущ калини біля материної хати. Це не тільки окраса, а й глибокий символ. Це наш духовний світ, наша спадщина. Кущ калини опредмет-нює і красу й духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій. Хіба не про це говорить народна поезія: калиновий міст, калинова сопілка, калинова колиска?

Ще й досі на Чернігівщині є звичайна селянська хата, в якій висить потемніла від часу дитяча колиска. А на білій стіні цієї оселі у сонячних променях виблискує фотографія славетного сина України О. Довженка. Він був генієм від природи, генієм від батька та матері. З часом він став неповторним митцем, якого виховала природа і працьовиті, мудрі, добрі люди, яких письменник навічно уславив у своїй повісті «Зачарована Десна». У захоплюючій кіноповісті «Зачарована Десна» О. Довженку вдалося поетично відобразити високу моральність звичайних трудівників, їхню безмежну терплячість, тонкий гумор і твер

Дідова колиска. Одного разу батько шукав щось на горищі. Знайшов стару дерев'яну колиску. Дивна така — помережана, різьбою прикрашена. Ще й буквами старовинними вирізано: «Мир і хліб». — Це дідова колиска,— сказав батько. Він довго дивився на неї, а потім витер пил і заніс до хати.— Хай зберігається Я не знаю свого дідуся. Батько показав мені тільки його могилу на кладовищі  Ми повинні знати минуле нашої Батьківщини. Хто забув про колиску, в якій лежав його дідусь, той не може бути справжнім патріотом. А наша колиска — це наше рідне село, рідна хата, мати й батько. З рідної хати починається для мене Батьківщина. Василь Сухомлинський.

За побудовою й формою “Зачарована Десна” має класичні ознаки прозового художнього твору і читається як ліричне полотно з цілком самостійним художнім значенням. Твір відзначається філософською заглибленістю, романтичною окриленістю і масштабністю. Автор майстерно розробляє сюжет, любовно малює образи, використовує ліричні відступи, що навряд чи піддаються екранізації.

А. В колисці, сплетеній із верболозу, мене малого мати колисала Б. І, Здається, з моєї долоні вирушають, співаючи, в путь колоски В. Земля моя летітимев світах, розгойдуючи простір колосками Г. Ще сніг кругом, ще голі віти в дуба, і не курличуть в небі журавлі. Голосование за лучший ответ. Doomsday Awaiter Мыслитель (5822) 3 года назад. Б. В. Макс ОН Ученик (89) 3 года назад. Б В. KMI Просветленный (47726) 3 года назад.